“Якби людина винайшла філософський камінь, то біда була б ще

невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вона знайшла казковий

мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшла машину, яка

цілком заміняє всяку працю людську, то самий розвиток людства припинився б:

розбещеність і дикість полонили б суспільство”

. Костянтин Ушинський

Костянтин Ушинський писав:

“Якби людина винайшла філософський

камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби

вона знайшла казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або

винайшла машину, яка цілком заміняє всяку працю людську, то самий розвиток

людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство ”.

Трудове виховання підростаючого покоління – одна з основних складових

у формуванні особистості нової людини. Людина розвивається духовно й

фізично тільки в праці. Без праці вона деградує.

У процесі фізичної праці в учнів розвивається координація рухів тіла,

зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти,

зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші. Участь учнів у

різноманітних трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку,

дисциплінує. Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого

покоління до праці – формування у нього почуття самовідповідальності,

розуміння необхідності самому піклуватися про себе.

Трудове виховання відіграє важливу роль в подальшій профорієнтації

школяра, сприяє його професійному самовизначенню. Останнім часом ціннісні

пріоритети нашого суспільства суттєво змінились. Тепер на передній план

вийшло поняття престижності та сплачуваності професії, а не її суспільної

цінності. Батьки ж та вчителі часто надають перевагу застарілим методам

виховання, що вже не приносять бажаних результатів. Ось чому, на мою думку,

дана тема є досить актуальною на сьогодні.

Трудове виховання – процес залучення школярів до різних видів

суспільно-корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду,

розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості

людини праці.

Високі умови перед людиною ставлять і соціальні умови праці. Адже

праця – це не лише предметно-практична діяльність, я й спілкування суб’єкта

цієї праці з іншими людьми. Учень має вміти співпрацювати з іншими учнями,

підкорятися вимогам керівника, відповідати за результати не лише своєї праці,

а й інших, виявляти ініціативу в доведенні справи до кінця. Загалом, він має

вміти трудиться разом з іншими, спілкуватися з ними.

         Зміст трудового виховання багатоликий. Воно включає в себе всю

навчально-виховну роботу школи. У загальному розумінні трудове виховання

в загальноосвітній і професійній школі включає в себе навчальну працю з основ

наук і трудове виховання, котрі призначені для формування в учнів

позитивного ставлення до розумової і фізичної праці й озброєння їх трудовими

уміннями та навичками. Але навчальна праця з основ наук і трудове виховання

не обмежуються лише навчальною метою. Спільно з трудовим вихованням

вони виступають найважливішою основою морального, розумового, фізичного

та естетичного розвитку школярів.

Самообслуговування в школі та сім’ї – це найбільш доступний і

повсякденний вид праці. З нього розпочинається виховання у дитини

працелюбності, залучення її до все більш складних видів трудової діяльності.

Досвід показує, що педагогічно правильна організація цієї праці стає доброю

звичкою, не тільки обов’язком, а й потребою школярів.

Привчання дітей до самообслуговування розпочинається в сім’ї. Яким

чином організувати цю працю, щоб вона найефективніше сприяла в загальній

системі виховання сприяє тому, що праця з самообслуговування вирішенню

задач трудового виховання?

                 Першим етапом трудового виховання є поступове привчання дітей до

невеликих та посильних для їхнього віку трудових завдань. В цей період краще

привчати дітей до самообслуговування. Наступним етапом є розширення видів

праці від самообслуговування до обслуговування сім’ї в цілому. Уже молодший

школяр може пришити ґудзик до сорочки молодшого брата чи сестри,

випрасувати рушники і т.д. Важливим у трудовому вихованні є і врахування

індивідуальних особливостей учнів. Так, фізично ослабленим дітям, не

звільняючи їх від праці, слід доручати нескладну роботу, бажано на свіжому

повітрі.

Важко дати рекомендації на всі випадки життя. Але слід пам’ятати, що при

використанні праці як засобу виховання головним є те, що потрібно

обмірковано ставитись до трудових справ, частіше радитись з колегами,

вчителями, друзями.

Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності

розвиваються в дошкільному віці в грі, в молодшому і середньому шкільних

віці - в навчанні, в юнацькому - в професійно-трудовій підготовці.

                 Велика роль праці в розвитку мислення. У міру оволодіння трудовими

навичками розвиваються його нові форми: технічне, практичне, логічне. У

процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу

відбувається розвиток почуттів. Включаючись у трудовий процес дитина

докорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальним

чином змінюється і самооцінка. Розвиток здібностей, почуттів і мислення

робить особистість дитини гармонійно та всебічно розвиненою. Отже, праця є

найважливішим чинником, що впливають на розвиток особистості дитини.

                 З раннього дитинства дівчатка і хлопчики виховувалися разом. Але

дівчаток скоріше і першими заставляли виконувати хатні роботи, якими

опікувалася переважно мати. Це і догляд за молодшими дітьми, вишивання,

прядіння, в'язання, навчання кулінарії, догляд за квітами, санітарією і гігієною.

Хлопців навчали хліборобству, пасічництву, садівництву. З працею пов'язано

багато прислів'їв:

                                   “Щоб людиною стати - треба працювати”,

“У праці краса людини”.

              З давніх-давен в народі побутувала така думка, що навіть в тяжкому

горі праця зцілює, повертає до життя. Українському народові притаманна

велика працьовитість. Вважалося, що людина, яка не працює, то може створити

злочин “Від неробства до злочину один крок”. І ось зараз, як ніколи, поширена

злочинність. Праця була обов'язком і необхідністю кожної людини. Найкращою

рахували ту сім'ю, де є працьовиті діти. За вечерею, коли збиралась ціла

родина, батько підсумовував, що зроблено протягом дня, і давав завдання на

наступний день членам сім'ї.

Важливим є вибір професій. Тому змалку потрібно виявляти нахили,

обдарованість дітей. Колись нахили і обдарованості дітей відкривали батько й

мати.

                   Формування особистості в процесі праці відбувається не саме собою, а

лише при певній організації праці школярів. Під організацією праці розуміємо

його впорядкування, надання йому планомірності. Організація дитячої праці

повинна враховувати вікові і індивідуальні особливості дітей і закономірності їх

розвитку. В процесі праці здійснюється також естетичне і фізичне виховання.

У результаті проведеного анкетування серед батьків класу було з’ясовано,

що більшість дітей у сім’ї не навчені виконувати певне коло обов’язків, і

трудові доручення батьків учні виконують неохоче (Додаток 3). Батьки часто

прагнуть відгородити дитину від роботи по дому, що характерно для більшості

сімей. Цим в першу чергу і пояснюється те, що в багатьох сім’ях діти 10-12

років не беруть участі в систематичній побутовій праці. У них не формуються

трудові навички, потреба в праці, почуття обов’язку перед сім’єю. Так

поступово дитина перетворюється на ледаря.

Поважати домашній труд дитина навчиться лише в тому випадку, якщо

цей труд поважатимуть батьки. Варто не лише включати дитину в домашню

роботу, а й обґрунтовувати її необхідність, знаходити можливості зробити її

більш привабливою, творчою, різноманітною. Корисно вносити домашню

роботу елементи гри, але не варто замінювати труд грою. Нехай відчуття

серйозності, важливості, обов’язковості праці залишається, але при цьому буде

цікаво, а якщо можливо, то й весело. Існує чимало способів перетворення

домашньої праці в задоволення. Відомо, на приклад, що стихія дітей – це рух.

                      Одна й та ж сама робота може здатися їм нудною чи, навпаки, веселою, в

залежності від способу її організації. Використайте будь-який годинник:

наручний, настінний, пісочний і запропонуйте дитині за певний час прибрати з

столу книги, пришити ґудзик, пропилососити килим тощо. Дітям корисно мати

якесь постійне доручення, яке б він постійно виконував: це може бути догляд за

квітами, домашніми тваринами, покупка хліба тощо.

Організовуючи домашній труд, слід мати на увазі, що постійна праця при

відсутності інтелектуального змісту швидко набридає не лише дитині, а й

дорослому. Тому потрібно знаходити можливість протягом фізичної праці не

забувати про інтелектуальний розвиток дитини. Розвивати її розум, увагу,

сприйняття, пам’ять. Це, по-перше, зробить домашній труд більш привабливим,

а по-друге, буде сприяти загальному розвитку дітей. При виконанні побутової

праці дитині потрібно надавати певну самостійність, адже не зробивши власних

помилок, ще ніхто не навчився все робити правильно.

Праця вносить зміст і порядок в життя дитини. Існує прямий зв’язок між

якісно виконаною роботою, в тому числі і домашньою, і дружним життя сім’ї.

                     Саме в дружних сім’ях праця звична для всіх, для них характерна постійна

творчість, в таких сім’ях кожен член родини вважає себе господарем. Помічено,

що дитина краще засвоює навички домашньої праці, якщо вважає, що вона все

робить добре, ніж навпаки. Тому дім і сім’я мають бути місцем, де зігріваються

серця.

                     Трудове виховання підлітка – одна з основних складових у формуванні

особистості нової людини. Молодь у підлітковому віці вже має основні

передумови для праці і в фізичному, і в духовному своєму розвитку.

В.О.Сухомлинський підкреслює, що визначальною рисою підлітка є його

активність. Це вже не активність дитини, молодшого школяра, діяльність якого

спонукається найбільше емоційним ставленням до навколишнього світу і часто

має імпульсивний характер. Це активність людини, яка починає усвідомлювати

своє місце в суспільному житті, свою роль у житті інших людей. Свою

активність підліток виявляє у різних видах діяльності, у навчанні, спортивних

іграх, суспільно-корисній праці.

                         У підлітковому віці зростає роль праці в житті учнів, розширюється їхня

участь у продуктивній трудовій діяльності і поза нею. Підлітки здатні вже до

відносно тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення,

прагнуть до її результативності. Суспільно корисна праця, результативність

якої оцінюють дорослі, стає для них особливо привабливою. Характерним для

підлітків є потяг до того виду праці, що виконують дорослі.

Підлітків приваблює така праця, в якій вони можуть виявити певну

ініціативу і творчість, свою працьовитість, вступити в суспільні зв’язки з

іншими людьми, домагатися кращих результатів, змагатися з іншими. Потреба

в праці, любов до неї успішно формуються тоді, коли праця пов’язана з

навчанням і водночас має суспільно корисний характер, усвідомлюваний

учнями, коли школярі психологічно готові до неї, коли вони оволодівають

трудовими уміннями і навичками, виявляють ініціативність і творчість, коли

праця має колективний характер.

                              Дехто вважає, що найкращим засобом виховання молоді є фізична праця.

В.О.Сухомлинський заперечує такий погляд, називає його примітивним,

спрощеним уявленням про діяльність. Він пише так: “По-перше, нерозумне

“завантаження” може стати перевантаженням, що дуже шкідливо для організму

підлітка, що розвивається. По-друге, фізична праця не має вирішального

значення в духовному житті людини, тим більше, особистості, яка тільки-но

формується, розвивається, якщо ця праця не є засобом загартування духовних

сил. Більше того, якщо фізична праця забирає весь час і сили людини, її

духовне життя стає убогим і безперспективним. Фізична праця позначається на

моральному обличчі виховання, на його духовному розвитку лише за тих умов,

коли вона входить органічною складовою частиною в його інтелектуальну та

емоційну діяльність.” В.О.Сухомлинський правильно підкреслює, що праця

підлітка стає глибоко виховною тоді, коли бона має багату духовну основу і дає

йому почуття повноти, насиченості духовного життя. За такої умови підліток

може виконати значно більшу за обсягом фізичну роботу, ніж звичайно.

У формуванні любові до праці й працьовитості важливе місце посідає

мотивація трудових дій. Основним повинно бути ставлення до праці як до

найпершої життєвої потреби, як до джерела радості і задоволення.

Учні підліткового віку люблять працювати в колективі, зокрема разом з

дорослими. Це дисциплінує підлітка, вчить витривалості, організованості,

привчає контролювати себе за вимогами колективу, орієнтуватися на кращі

зразки праці старших.

             У трудовому вихованні підлітків слід обов’язково враховувати їх

індивідуальні особливості. В.О. Сухомлинський завжди виходив з того, що

людина неповторна і ця неповторність найбільше виявляється у підлітковому

віці. Одна людина виявляє нахил до технічної творчості, інша – до

вирощування рослин, хтось віддає вільний час догляду за тваринами. Але за

всіх цих умов праця приваблює підлітків тоді, коли вона не одноманітна, коли

людина дійсно знаходить свою улюблену справу. Така праця, захоплюючи її,

спонукає до подолання труднощів, викликає старанність у виконанні справи, у

доведенні її до кінця.

Індивідуальні відмінності проявляються і втому, що одні підлітки схильні

переоцінювати свої якості і можливості, а інші – недооцінювати. Першим

властива хвалькуватість, другим – скромність, вимогливість до себе.

                 У добре організованій і керованій праці підлітків зміцнюється і

психологічна готовність до неї, випробовуються сили, здібності, відбувається

професійне самовизначення. Підлітки мають нагоду аналізувати свої

досягнення та труднощі, з’ясовувати причини. Старші підлітки схильні

оцінювати свої особисті якості з погляду вимог, які ставить до людини та чи

інша професія.

Праця підлітків потребує особливої уваги сім’ї і школи. Поєднання

розумової праці з фізичною – необхідна умова всебічного розвитку людини.

Проблемі трудового виховання дітей в сім’ї багато уваги приділяв

видатний педагог А. С. Макаренко. У статті “Виховання в труді” він детально

аналізує зміст і значення трудового виховання в сім’ї: “Перше, про що мають

пам’ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового колективу,

отже її значення в цьому суспільстві буде залежати від того, наскільки він буде

здатний приймати участь в суспільній праці, наскільки вона буде підготована

до цього. А від цього буде залежати і її благоустрій, і матеріальний рівень її

життя”.

                     У рамках сім’ї неможливо дати дитині таке трудове виховання, яке

зазвичай називають кваліфікацією. Кваліфікацію молоді люди отримують на

заводі, в школі, в вищих навчальних закладах, на курсах. Але батьки не повинні

думати, що сімейне виховання ніяк не впливає на отримання кваліфікації.

Навпаки, саме сімейне виховання має головне значення для майбутньої

кваліфікації людини. А. С. Макаренко писав: “Та дитина, яка отримала в сім’ї

правильне трудове виховання, в подальшому з більшим успіхом буде набувати

кваліфікаційної підготовки”.

                  Ідеї, виражені видатним педагогом, актуальні і сьогодні. Трудове

виховання в сім’ї має починатися в ранньому віці і носити ігровий характер. З

віком трудові доручення повинні ускладнюватись і відокремлюватись від гри.

Однак не можна завантажувати дитину великою кількістю роботи. Праця дітей

має бути посильною. Систематично, терпляче, враховуючи вікові та

індивідуальні особливості дитини, батьки мають привчати її як до фізичної, так

і до розумової праці.

Часто трапляється, що задоволеність батьків своєю професією може стати

достатнім стимулом для дітей для бажання ознайомитись з нею, а в

подальшому і обрати її. Тому батьки повинні частіше розповідати дітям про

свою роботу і її суспільне значення. Водночас неприпустимо, щоб батьки

зловживали своїми суб’єктивними ставленнями до деяких професій і

передавали його дітям. Тобто батьки покликані допомогти дітям краще

розібратися в їх схильностях і можливостях і визначити їх професійний і

життєвий шлях.

                  Звичайно, в школі приділяється увага трудовому вихованню. Воно

здійснюється і в процесі вивчення основ наук та трудового навчання, в

організації різноманітної позакласної діяльності та суспільно-корисної праці

учнів з врахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей. Але трудове

виховання, як і будь-яке інше, розпочинається в сім’ї. Вже в ранньому

дошкільному віці дитина має певні трудові доручення. У більшості випадків

вона виконує їх з радістю – прагне допомогти дорослим, все робити, як вони.

Те, що робить маля, ще важко назвати допомогою, але ставлення батьків до

дитячої праці має спонукати, заохочувати дитину до діяльності.

Більшість прагнуть виховати гармонійно-розвинену особистість, здатну

співчувати і допомагати іншим. Такі батьки заохочують учнів. Деякі ж –

категорично проти. “Нехай краще вдома допомагає або відпочине”, - заявляють

батьки вчителеві, не думаючи про те, що наслідки такого виховання вони рано

чи пізно відчують на собі. Більшість таких дітей і вдома не охоче виконують

трудові доручення, не проявляють ініціативу у допомозі батькам. І потім мама

дивується, що сусідська молодша дівчинка самостійно прибирає квартиру, а її

майже доросла донька не підтримує чистоту у власній кімнаті.

Методи виховання учнів удома теж дуже різноманітні. Дехто, жаліючи

дітей, всю роботу вдома робить сам. Такі діти, як правило, і не цікавляться

роботою батьків, швидко звикаючи до того, що їм все дається без жодних

зусиль. Не усвідомлюють сутності професії батьків, не знають їх трудових

обов’язків.

                   Дехто “купує” дитячу працю, встановлюючи своєрідні тарифи на різні

види роботи. Дитина з гордістю розповідає однокласникам про те, як заробляє

вдома гроші: прибирання квартири коштує 5 грн., похід до магазину по

продукти – 3 грн. і т.д. Дитина швидко звикає до цього: тепер вона робитиме

щось не тоді, коли треба чи попросять, а коли заплатять. Батько переконаний,

що він виховує дитину правильно, забуваючи, що не все можна купити за

гроші.

                Деякі батьки переконані, що виховувати працьовитість у дитини необхідно

більш жорсткими методами, часто використовуючи примус та покарання за

невиконання доручення чи поганий результат. Батьки не заперечують, що в

цьому випадку, мотивами трудових зусиль їх дітей є покарання за

неслухняність чи прагнення отримати похвалу.

Перелік таких методів можна продовжувати, адже ставлення до праці у

кожного різне. Хтось використовує працю лише як засіб покарання, хтось

надмірно завантажує дитину роботою, викликаючи відразу до праці тощо.

Найбільш правильно, на мою думку, роблять батьки, які виховують у дітей

ставлення до праці своїм особистим прикладом. Працюючи разом з батьками,

дитина усвідомлює себе повноцінним членом сім’ї, розуміє значущість праці,

необхідність допомоги батькам. Такі діти в основному працюють за власною

ініціативою, мають постійні трудові обов’язки, виконують їх без нагадувань;

мотивами їх праці є щире бажання допомогти батькам. Праця в сім’ї сприяє її

зміцненню, покращенню стосунків між членами сім’ї, вихованню моральних та

етичних якостей.